Білі плями на “Червоній зірці”

Фасад_ПАО_Червона_зирка«Червона зірка» в Кропивницькому, якщо уважніше до неї придивитися, є не менш таємничою в місті, ніж міфічна Атлантида в світі.

В радянські часи завод спеціалізувався на випуску сівалок та іншої сільськогосподарської техніки. Але, як твердять деякі джерела, там у будь-який момент за лічені години можна було налагодити виробництво воєнної продукції. Правда, не вдалося знайти документальних даних, чи став завод на мілітаризовані рейки з початком радянсько-німецької війни 1941 року. Адже дуже швидко довелося згортати виробництво та евакуюватися на схід країни, зірвавши заводські корпуси. Зупинилися червонозорівці аж у містечку Каменка Пензенської області. Сюди прибуло в серпні-вересні більше 170 вагонів з 4 тис. тонн вантажу, 85 робітників, 67 інженерів і техніків, 37 службовців із сім’ями, трохи розбавлених працівниками запорізького комбайнового заводу «Комунар». Першим директором нового підприємства став директор «Червоної зірки» Шинкаревич, головним інженером – Єськов. На місці законсервованого ще в 1933 році цукрового заводу у вересні почалося будівництво. Одночасно йшло навчання 200 підлітків необхідним професіям. І 9 грудня випущена перша партія мін (200 шт.). Крім них пішли снаряди, фугасні бомби, міномети. Певно ж на цю продукцію було зорієнтовані й кіровоградські площі. До слова, зовсім недавно мережі повідомляли, що на колишньому «Белінськсільмаші» – тому самому в Каменці, про який мовиться, – виникла велика пожежа.

Особливо «просунутим» був ніби механіко-складальний цех №1. Локалізувати, де знаходився він до війни, можна. Бо корпус той був відбудований… німецькою організацією Тодта на місці зруйновних відступаючими радянськими військами! В усякому разі, такі розмови точилися серед заводського робітництва в 60-ті роки минулого століття. Ця, так звана «сіра» будівля цехів №1 і №3, а на додачу ще й інструментального, справді дуже відрізнялася і всередині, і зовнішнім виглядом від решти заводських споруд. Тут, до речі, згадується випадок зі спробою краєзнавця Володимира Боська у 90-і роки розібратися на сторінках «Народного слова» з червонозорівською діяльністю при німцях. Старожили розповідали йому, ніби фашисти не дали «добру пропасти». Дійшло трохи не до судових позовів, коли журналіст, посилаючись на спогади очевидців, припустив, що німці використали площі «Червоної зірки» для випуску своєї військової продукції, задовольняючи фронтові потреби. Тодішнє керівництво заводського музею грудьми стало проти такого, навіть, припущення.

А ось це заперечити важче, бо було на виду в усіх. Всередину надземного корпусу, де знаходився МСЦ №2, потрапити можна було в 60-і роки тільки через підвальну дільницю, яка невідомо що випускала, оскільки входи туди завжди були зачинені. А дістатися до верхніх поверхів можна було тільки східцями і вантажним підйомником. Створювалося враження, ніби у підвалі, крім якихось складів, нічого немає. Однак, проходячи підземним тунелем під міською вулицею (тепер – вулиця Ельворті), що вів з другого цеху в деревообробний (ДОЦ), можна було почути за стіною шум від працюючих верстатів і приглушені людські голоси. Та й сам ДОЦ до сівалок практично не мав відношення, бо на них не було дерев’яних деталей. Вірніше, одна була – ручка до кришки зернових ящиків. Але ж, хто триматиме цілий цех заради однієї найпростішої деталі? Тому-то тут випускали ще й «ширвжиток»: табурети, вулики, рамки до них, держаки для лопат і сап. Все інше знаходилося поза компетенцією основної маси робітників і службовців. Глухі чутки, ніби завод має і армійські замовлення, розбивалися об стіну військової таємниці. Без інших цехів – ковальсько-пресового №6, ливарних №5 і №8, цеху метвиробів №10 (болти, гвинти, гайки, шайби) – також не обходилося. Настільки ці міркування є правдивими, можуть сказати лише детальні дослідження. Однак зараз приміщень МСЦ №2 не існує – його, через дорогу від відомої тепер «Акустики», нещодавно розібрано по цеглині – там зіяє пустка. Підвальну частину очевидно засипано і затрамбовано. Та ж доля спіткала ливарний №5, ковальсько-пресовий №6 (свого часу розширений за рахунок старого костьолу), станкоцех №15 (тут зробили багато чого для міської інфраструктури, як от атракціони для парків Леніна і Крючкова, освітлювальні вежі для стадіону, першу вежу для телебачення і т.п.), експортний МСЦ №18. На якій стадії руйнації перебувають інші цехи, а це МСЦ №1, №3, №4, інструментальний, ремонтно-механічний, енергоцех №14, електро-транспортний, залізнично-транспортний, автотранспортний, будівельний, те в компетенції сучасного керівництва «Червоної зірки».

Вам може сподобатися...